Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!

Автор: Олександра Останіна

Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.

Ця традиція своєю історією сягає 16-го століття. Саме тоді, понад 500 років тому, зародилось це ремесло. Раніше цей рибальський невід тягнувся всім довжелезним узбережжям сучасних Бельгії, Нідерландів, а також частиною Франції та Англії.Та з часом рибалки все частіше почали злізати зі своїх коней, переходячи на бік нових технологій, пристосовуючись до ери масової рибальської та сільськогосподарської промисловості, закидаючи свої сітки із заплутаними у них багатолітніми традиціями кудись у кутки своїх хиж.

Сьогодні є лише одне місце в усьому світі, де на креветок, як і раніше, полюють верхи на конях – бельгійське Оостдюнкерке. Це місце, наче сторінка з якоїсь старої рибальської енциклопедії, з якої можеш прочитати короткий довідковий текст, але невеличка ілюстративна фотографія дає змогу не тільки зрозуміти прочитане, але й дописати в голові все нерозказане. Сезон кінної ловлі креветок триває з березня по кінець листопада. Декілька разів на тиждень, у ранкову пору, чоловіки починають збирати потрібне спорядження. Вони складають у великий причіп невід і сітки, кошики, грузила, робочий одяг, решета і запрягають коней.

Коренасті коні з м’язистими ногами фламандської породи Брабансон на вигляд не такі високі й не такі граційні, як їхні побратими, але саме вони стали незмінними учасниками промислу. Цим витривалим ваговозам під силу впоратись зі спротивом морської води і важкістю кілограмових вантажів. У багатьох брабансонів куці обрубки замість пишних хвостів. Помахи хвостів заважали рибалкам з возу бачити дорогу, тож їх обрізали. Але з часом такі операції визнали негуманними і заборонили їх.

Ловці вирушають у дорогу. І хоча шлях декотрих триває кілька годин, усі встигають дістатися ще сонного узбережжя. Море біля Оостдюнкерке ідеальне для креветкового промислу своєю мілиною. Рибалкам-вершникам потрібно встигнути впоратись за три години – 90 хвилин вони виловлюють ракоподібних до малої води і 90 хвилин після неї.
Тож робітники розкладають знаряддя, натягують поверх свого одягу типові прогумовані макінтоші з комбінезоном незмінного жовтого кольору, який за легендами відлякує великих морських тварюк і привертає ясну погоду. Здоровенні плетені кошики чіпляються з двох боків сідла. Рибалки вмощуються верхи.

Коні заходять у море і просуваються, тягнучи за собою конусоподібну сітку, до двох кінців котрої причеплені прямокутні дошки. Вода розводить дошки в різні боки, що унеможливлює плутання сітки і створює з неї своєрідну вирву. На сітці також є ланцюг, який тягнеться по піщаному дну і створює вібрації, змушуючи креветок стрибати, через що вони й заплутуються в сітях.
Через півгодини роботи, невід стає важким, тому ловці повертаються на берег. Поки коні відпочивають, рибалки просіюють улов за допомогою решета. Креветок залишають, а крабів, рибу, медуз та інших морських жителів повертають у море. Кілограми сірих креветок відправляють у кошики, а після риболовлі заповнені кошики везуть додому. Далі їх кілька разів промивають у чистій воді й відправляють варитись у великий чан з підсоленим кропом. Відварених же ракоподібних висипають на велику сітку, щоб вони охолонули і висохли.

Смак таких свіжих креветок у наш час здається унікальним. Якщо раніше рибальські кошики легко наповнювались дрібними ракоподібними, що на вагах перевищували позначку в 10 і 20 кг, то зараз у відповідь на багатогодинний процес зборів, шляху і нелегкої роботи на узбережжі море приносить у пазусі здобич, що ледь досягає п’яти кілограмів.
Місцеві пояснюють це послабленим імунітетом клімату, хворою екосистемою і регулярним втручанням чужорідних морю траулерів. Сьогодні лише з десяток сімей займаються ловлею креветок верхи, був критичний час, коли цей вид діяльності ледь не зник, якби не трійця рибалок, що визнали своїм обов’язком зберегти рідкісний процес.

Родини постійно запрошують до себе на гостину дітей з навколишніх сіл. Вони розповідають їм про історію ремесла, діляться секретами і навичками, пригощають малих свіжими креветками. Господарі намагаються прищепити місцевим дітям розуміння важливості традицій, а також дати молодому поколінню неспотворене уявлення про смак справжніх свіжих продуктів.
Родини наполегливо підтримуються місцевими органами влади. Тутешні давно розгледіли у майже загубленому старому феноменальну спадщину, яка може і повинна стати головним надбанням не лише місцевого Оостдюнкерке, цілої Бельгії, а й усього просоченого інноваціями світу.

З 2013 року традиція ловлі креветок була включена до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства програми ЮНЕСКО.Тож тепер у невід Оостдюнкерке окрім креветок потрапляють ще й туристи. Щорічно на початку літа тисячі подорожніх навідуються у ці краї з метою відвідин дводенного «креветкового фестивалю», головною подією котрого стає процесія верхових рибалок вулицями міста.